Рубрика «Літературна Україна:ексклюзивне інтерв’ю»
Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю
Ідея нової рубрики Харківської обласної бібліотеки для дітей «Літературна Україна: ексклюзивне інтерв’ю» виникла під час карантину як нагальна потреба часу. Веде її співробітник нашої бібліотеки, журналіст, Олександр Кузьменко. Маємо на меті познайомити вас, любі наші читачі, з літературними особистостями України.
*****
"Мої оповідання народжуються зі спостережень, від котрих нікуди не подінешся"
Яна Вовк
Сьогодні нашою співрозмовницею стане харківська письменниця, педагог та писанкарка Яна Вовк, з нею ми торкнемось питань джерел натхнення та психології в її творчості.
Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Людина я творча й непосидюча скільки себе пам’ятаю. Багато дітей люблять малювати, грати у школу, мандрувати, вигадувати казкові історії. Але в мене це залишилось на все життя. І професію обрала чудову, творчо-непосидючу: викладаю декоративно-ужиткове мистецтво дітям. Під час роботи з ними реалізуються мої образотворчі й педагогічні здібності, іноді занурююсь у розпис керамічних мальованок, поповнюю власну колекцію, готуючись до виставок. А більшість вільного часу віддаю літературі. Хоча, коли працюєш над рукописом, особливо над великою прозою, складно назвати це вільним часом.
*******
Мої оповідання народжуються зі спостережень, від котрих нікуди не подінешся Яна Вовк/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Я хочу, щоб мої тексти надихали читачів на зміни"
Євгенія Завалій
Сьогодні нашою співрозмовницею стане українська письменниця та волонтерка Євгенія Завалій. З нею ми поговоримо літературну творчість та її боротьбу за сортування сміття.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Я авторка повісті «Це всі ми», пишу оповідання. Працювала в різних соціальних проєктах. В 2014-2017 була волонтером АТО і військового шпиталю м. Одеси. В 2020 вийшла моя перша книга. Зараз працюю над новими літературними текстами.
Що Вас надихає на Вашу творчість?
Як це не дивно, писати мене надихають проблеми. Декілька років тому я їхала з Одеси в Київ і побачила, які жахливі і брудні у нас узбіччя, скільки сміття в лісі. І я подумала, цікаво, чи є якась дитяча книжка про сміття. Пошукала і не знайшла, тоді я вирішила її написати. Я подумала, що може, діти прочитають, виростуть і не будуть стільки смітити, будуть більш дбайливо ставитися до природи. Я завжди пишу про те, що важливе і цінне для мене.
*******
Я хочу, щоб мої тексти надихали читачів на зміни Євгенія Завалій/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Читачі можуть брати з моїх творів,
Сьогодні нашим співрозмовником стане вчитель та письменник у одній особі - Роман Росіцький, з ним ми поговоримо про літературу та творчість.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Особливо розказувати нічого: народився, живу, щось пишу, намагаюся когось навчити того, що сам знаю і вмію.
Що Вас надихає на Вашу творчість?
Атмосфера планети. Там стільки цікавезних ідей витає, що тільки встигай ловити. Але не на все вистачає часу. Значну його частину відбирають лінощі, соцмережі і просто гарна погода.
Який з Ваших текстів Ви вважаєте для себе визначним і чому?
Всі мої тексти були для мене визначними у свій час. Для мене тринадцятирічного багато важили мої перші фантастичні оповідання, для мене теперішнього – фентезійне двокнижжя «Коли прокидається сила» і «Випробування сили», а для мене теперішнього – фантастичний роман «Ера зорельотів». Маю надію, що наступного року ще щось додасться. А там ще. І ще.
*******
Читачі можуть брати з моїх творів все, що їм тільки заманеться Роман Росіцький/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
''Шлях письменства, яким я йду зараз, дозволяє мені почуватися наповненою та щасливою"
Сьогодні нашою співрозмовницею стане українська письменниця Анна Молодцова. З нею ми поговоримо про те, звідки до неї приходить натхнення та як творчість допомагає долати хвороби та покращувати життя людини.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Доброго дня! Мене звати Анна, мені 38 років, і я нахабно стверджую, що я - письменниця, яка пише фентезі, фантастику та любовні романи. А почалося все з того, що одного дня я осліпла. А потім написала свою першу книжку "Танго води та полум'я".
Я любила читати завжди і так само полюбляла писати. Та за професію спочатку обрала маркетинг, а потім створила власний хендмейд-бізнес. Але цукровий діабет, на який я хворію з дитинства, взяв своє - в мене стався крововилив у оці. Я пролежала пів місяця з пов'язкою, нездатна бачити навколишній світ, розмірковуючи над тим, а чи правильно я живу, втрачаючи зір під час створення виробів ручної роботи. І як я буду заробляти на життя, якщо повністю осліпну? В ці дні мені снилися особливо яскраві сни, немов компенсуючи тимчасово втрачену можливість бачити кольори навколо мене.
*******
"Романи я писав для себе та не планував друкувати"
Сьогодні нашим співрозмовником стане українській письменник, ветеран АТО Віталій Запека. З ним ми поговоримо про літературний процес та творчість на війні, і про те, як фотограф перетворився на письменника.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
В 16 років вирішив жити цікаво. Через тиждень по студентському поїхав з Полтави на Урал. Здійснив трьоденний перехід горами з Європи в Азію. Під враженням від тієї подорожі зрозумів, що додумався до чогось гарного. З того часу намагаюся жити та працювати цікаво. Займався лише тим бізнесом, який приносив задоволення. Вивчав фотографію, досяг успіхів як фотохудожник. Мандрував.
Що Вас надихає на Вашу творчість?
Писати не думав. На війну взяв з собою фотоапарат. відчував свою причетність до історії. За три роки своєї війни зробив близько 10000 знімків. Служив, як всі. Просто додатково до своїх обов'язків знімав все що бачив. Знаю, що зараз мої знімки в кількох музеях та в держархіві України з приміткою "зберігати довічно". Деякі знімки викладав у фейсбук. Читачі вимагали пояснень. Було дивно бачити, що пояснення мали більше лайків ніж фото.
*******
Романи я писав для себе та не планував друкувати Віталій Запека/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Намагаюся писати просто, бо пишу для дітей"
Сьогодні нашим співрозмовником стане вже майже пенсіонер за віком, але молодий дитячий письменник Сергій Озанік. З ним ми поговоримо літературу та письменство.
Як Ви прийшли до літературної творчості? З чого починали?
Писати вірші почав ще у 5 років. Скоріш це була спроба римувати слова. Тривалий час вважав себе поетом, доки в школі не прочитав Маяковського. Отримав естетичний шок. Ранню поезію цього митця вивчив на пам’ять. Пам’ятаю й досі. Творчість інших поетів, яких вивчали в рамках шкільної програми якось не лягла мені на серце. Кажу чисту правду. Хоча, ще одного з «шкільних» авторів можу позначити окремо – це Михайло Свєтлов. Тоді я й не здогадувався, що є Саша Чорний, Анна Ахматова, Бродський, Вертинський, Гумільов.
*******
Намагаюся писати просто, бо пишу для дітей Сергій Озанік (Бухтіяров)/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Я пишу про фей, мавок, відьом і котів – але й про людей, звісно, також"
Юліта Ран
Сьогодні нашою співрозмовницею стане харківська письменниця та режисерка Юлія Тараненко, яка творить під творчим псевдонімом Юліта Ран.
Доброго дня. Розкажіть нашим читачам трохи про себе. Письменниця, драматургині, режисерка, кураторка мистецьких проєктів, тренерка з творчих станів і дисциплін Юліта Ран. Справжнє ім’я Юлія Тараненко. Народилася у Харкові у 1977 році. Працювала у ЗМІ та на телебаченні Харкова як журналістка, авторка і ведуча. Навчалася у ХНЮА ім. Я. Мудрого (зараз – ХНЮУ ім. Я. Мудрого), але пішла з 4-го курсу. У 2007 році закінчила з відзнакою ХНУМ ім. І. Котляревського, магістр театрального мистецтва, за спеціальністю – режисер драматичного театру. Викладала у ХНУМ, працювала у народному дитячому театрі «Каламбур», приватному театрі Творчий центр АПАРТЕ як режисерка, драматургиня і актриса, згодом створила власний авторський театр GreenMagic. Вистави мали нагороди та відзнаки на фестивалях. У 2020 році інтерактивна інклюзивна вистава «На хвилі» (авторка п’єси і режисерка – Юліта Ран) Полтавського обласного академічного театру отримала перемогу у номінації «Краща вистава для дітей» на Всеукраїнському фестивалі-премії ГРА. Деякий час прожила за кордоном. Перша книга вийшла у 2011 році. З того часу активно співпрацює з українськими видавництвами (Ранок, Читаріум, Жорж, Весна, іншими) як авторка книг для дітей та підлітків, літературна редакторка та перекладачка з англійської і польської мов. На сьогодні світ побачило більше двадцяти моїх книг (ще декілька готуються до друку) та низка перекладних видань.
*******
Я пишу про фей, мавок, відьом і котів – але й про людей, звісно, також. Юліта Ран/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Мистецька традиція живе, коли на рідних принципах створюються нові твори"
Борис Щука
Нашим співрозмовником буде білоруській музикант та етнограф Борис 
Щука. З ним ми поговоримо про важливість збереження музичної спадщини європейських народів, на прикладі його рідної Білорусі, та чим білоруси різняться з українцями, що саме варто прочитати з білоруської літератури, для того щоб краще розуміти білоруській народ.
Як Ви прийшли до усвідомлення необхідності збереження музичної спадщини Білорусі. Чому ті зусилля, які нібито робить держава, Вам здалися недостатніми?
В юнацтві я захоплювався майже виключно західними стилями музики. А одного разу доволі випадково натрапив на записи етнічних білоруських обрядових пісень в “чистому”, справжньому вигляді – і це був шок! Раптом я дізнався, що в білорусів є (або були) свої “фірмові” мелодії і естетика, що не гірші, як в “цивілізованому світі”; і, в чомусь, навіть близькі до естетики тієї частини західної музики, якою я захоплювався.
*******
Мистецька традиція живе, коли на рідних принципах створюються нові твори. Борис Щука/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Життя коротке, і тому треба брати від літератури лише найкраще"
Мирослава Горностаєва
Нашою співрозмовницею стане письменниця та лікар-бактеріолог з 
Запоріжжя Мирослава Горностаєва. З нею ми поговоримо про історичні романи та явище “фанфікшину” в українській літературі.
Доброго дня. Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Родом я з Луганщини, але життя провела у Запоріжжі. Свого часу закінчила Дніпропетровський медичний інститут і дотепер працюю лікарем-бактеріологом. За релігійними переконаннями є язичницею і належу до однієї з запорізьких язичницьких громад.
Що Вас надихає на Вашу творчість? Чим для Вас є історичні романи? Що читачі можуть взяти собі з Ваших текстів?
Бажання написати історичні твори виникло у мене тоді, коли я не знайшла серед творчості відомих і не дуже письменників жодного, котрий подивився б, скажімо на конфлікт язичництва з християнством не очима нашого сучасника, впевненого в “прогресивності” монотеїзму в порівнянні з природними релігіями, і не очима християнина а очима язичника, якому лізли в душу, частенько його й не запитавши. Історичний роман для мене це спроба зламати аксіому, що історію пишуть переможці. Я хотіла і хочу довести читачеві, що зрада є злом, незалежно від того, во ім’я яких ідеалів люди зрікаються свого коріння, походження, мови, віри. І що повернутися є можливість, хоча повернення може коштувати комфорту, кар’єри, життя навіть. Що більшість може бути не правою. Що в усіх життєвих ситуаціях, як говорить один з моїх персонажів “достатньо бути просто відважним”.
*******
Життя коротке, і тому треба брати від літератури лише найкраще. Мирослава Горностаєва/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Нам слід читати твори класиків білоруської та української літератури в оригіналі"
Олена Анісім
Сьогодні нашою співрозмовницею стане білоруська мовознавець, голова Товариства білоруської мови ім’я Франциска Скарини, наукова співробітниця Центру вивчення білоруської культури, мови та літератури Національної академії наук Білорусі Олена Анісім. З нею ми поговоримо про те, що сьогодні турбує білоруських діячів культури та що українці повинні знати про білоруську літературу.
Ким є для вас постать вчителя Янки Здольника, з “Тутейших” Янки Купали? Якою Ви бачите роль сільських учителів у формуванні білоруської модерної нації?
Вчитель у Білорусі завжди виконував роль вихователя в широкому розумінні. Він не тільки навчав грамоті, а й давав приклад політичних поглядів, сприяв формуванню патріотизму, як в учнів, так і в дорослих, це коли ми говоримо про вчителів двадцятого століття. Янка Здольник – типовий образ, водночас позитивний. Адже, якщо порівняти з трилогією Якуба Коласа «На ростанях», серед сільських вчителів були різні люди.
*******
Нам слід читати твори класиків білоруської та української літератури в оригіналі. Олена Анісім/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Я не очікував такого морального підйому від своїх співвітчизників і дуже радий за нього"
Андрій Мельников
Сьогодні нашим співрозмовником стане відомий білоруський бард, літератор і небайдужий громадянин Білорусі Андрій Мельников. Ми поговоримо з ним про те, як українці сприймають білоруську музику, про сучасні події в Республіці Білорусь та про те, що українці мають дізнатись з білоруської культури.
Доброго дня. Ми познайомилися під час Вашого перебування у Харкові в серпні 2015 року. Яке враження справило на Вас наше місто?
Доброго дня. Подекуди Харків нагадував мені Мінськ. Загалом, мені було досить комфортно та цікаво. У Харкові, як казав один політичний діяч минулого, я відчув позитивну динаміку.
*******
Я не очікував такого морального підйому від своїх співвітчизників і дуже радий за нього Андрій Мельников/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Дуже часто читач дивує письменника тим, як саме він прочитав його книжку"
Олег Сілін
Сьогодні ми поговоримо про розвиток сучасної української літератури з письменником-фантастом, який жартома називає себе «гуманітарієм з Політеху» – харків’янином за народженням, киянином за нинішнім місцем проживання – Олегом Сіліним.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Я народився у Харкові, там закінчив школу й університет (НТУ «ХПІ»). Потім переїхав до Києва, працював у рекламній агенції, водив екскурсії, трохи помандрував Європою, зараз працюю над створенням комп’ютерних ігор. З 2008 року у літературному об’єднанні «Зоряна фортеця», яке проводить тричі на рік конкурси українського фантастичного оповідання та з 2012 року спеціальні програми на основних книжкових фестивалях України. Працював у команді фестивалю уявних світів «LiTerraCon».
Два романи (один співавторський) виходили російською мовою ще до війни. Зараз пишу українською, переважно фантастичні оповідання та статті про фантастику для літературних порталів. Уклав два альманахи фантастичних оповідань та збірку «Кишеньковий мандруарій. Подорожі фантастичним транспортом», в якій можна почитати твори сучасних українських фантастів.
*******
Дуже часто читач дивує письменника тим, як саме він прочитав його книжку Олег Сілін/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Читання книжок розвиває емоційну сферу та вчить емпатії"
Сьогодні ми поговоримо зі знавцем східної філософії, китайської культури та краєзнавцем Рогатинщини, харківським юристом Романом Москалем
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Вітаю! Народився я у місті Івано-Франківську у 1970 р. і перші 15 років прожив у цьому місті, хоча влітку на тривалий час їздив до бабусі на Рогатинщину. Після 8-го класу вступив до Самбірського технікуму механізації обліку (Львівська обл.), який закінчив у 1989 р.
Відразу після завершення навчання сов’єцька власть покликала мене на службу до Сов’єцької Армії, де я перебував до 1991 р. Після цього близько двох років працював на заводі “Позитрон” у Івано-Франківську. Саме під час роботи на цьому підприємстві познайомився із чоловіком, спілкування з яким суттєво вплинуло на мій життєвий шлях, зокрема саме він зацікавив мене вивченням китайської цивілізації. З 1992 до 1997 рр. навчався у Харкові у НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. З 1992 р. проживаю у Харкові. З 2002 р. – адвокат. Незалежний дослідник китайської цивілізації. Займаюсь також краєзнавством Рогатинщини (Івано-Франківщина).
*******
Читання книжок розвиває емоційну сферу та вчить емпатії Роман Москаль/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Катерина Єгорушкіна
Сьогодні ми проговоримо про літературну творчість з відомою дитячою письменницею та казкотерапевтом Катериною Єгорушкіною.
Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.Складне питання, особливо зважаючи на слово «трохи»… У професійному житті я письменниця з освітою літературознавиці та психологині. Працюю над своїми книжками (дванадцять з яких уже видано), веду заняття з розвитку креативності для дітей і дорослих, створила та реалізувала проект «Казки про корпоративні цінності», виступила на TED з темою «Казки та цінності майбутнього».Стати письменницею вирішила у сім років – тоді й написала свій перший вірш червоним олівцем у маминому блокноті. Я була замріяною дівчинкою з блакитними очима та довгим русявим волоссям, любила читати й осмислювати все, що відбувалося довкола. Приміряла на себе різні ситуації, шукала в людях ті риси, які роблять їх та їхні сім’ї щасливими. Я інтроверт, та мала потребу ділитися своїм світовідчуттям зі світом. У реальному спілкуванні завжди трохи підлаштовуєшся під співрозмовника та його світовідчуття. Натомість творчість для мене – це територія свободи. Тут я можу бути собою і знайти коло однодумців, навіть якщо вони мешкають за сотні кілометрів від мене.
*******
Писання – це спосіб відчути себе у мінливості життя Катерина Єгорушкіна/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Мене цікавить все що приховано всередині кожного з нас"
Ірина Смолич
Сьогодні нашою співрозмовницею стане авторка українських трилерів “Пісок у склянці” та “Нескінченне відлуння” киянка Ірина Смолич.
Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Вашу літературну творчість.
Мені важко уявити своє життя поза творчістю. На щастя, я завжди мала змогу займатися нею. У різних сферах: фотографії, кіно, комп’ютерній графіці, рекламі. Я фотографувала природу і людей, за що отримувала міжнародні нагороди, робила фотоколажі та постери для українських фільмів, наприклад, для “Той, хто пройшов крізь вогонь” Михайла Іллєнко та “Іван Сила” Віктора Андрієнко, працювала на знімальному майданчику музичних кліпів, займалася виготовленням комп’ютерної графіки для скрінсейверів, тощо.
*******
Мене цікавить все що приховано всередині кожного з нас Ірина Смолич/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Я мрію, щоб мені не заважали, а ставали поруч будувати українську Україну"
Лариса Ніцой
Сьогодні нашою співрозмовницею стане відома в Україні та за її межами дитяча письменниця, патріотка та громадська діячка Лариса Ніцой. З нею ми поговоримо про Україну, українську літературу та дитячі казки.
Розкажіть трохи про себе і Ваш життєвий шлях.
Трохи. Трохи мабуть не вийде. В дитинстві я була … не знаю, як це назвати. Називаю «сором’язлива», хоча це не те слово. Я була мишеням, яке сиділо в нірці, не хотіло навіть носа потикати назовні, але яке спостерігало з тієї нірки за навколишнім світом. Мені було комфортно у моїй нірці. Я не хотіла з неї виходити. Коли мене, маленьку, трирічну дитинку лишали саму вдома, мені було добре. Сьогодні діти теж лишаються самі вдома і почуваються вдоволеними. У наш час дитина, в епоху надзвичайно розвиненого колективізму, залишена сама вдома, як правило, плакала.
*******
Я мрію, щоб мені не заважали, а ставали поруч будувати українську Україну Лариса Ніцой/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Вікторія Амеліна
Сьогодні нашою співрозмовницею стане українська письменниця Вікторія Амеліна. Народжена у Львові, зараз вона разом з родиною живе у місті Бостон (США) на західному узбережжі Атлантичного океану. З нею ми поговоримо про особливості літературного процесу, та й взагалі, самого життя, у часи карантину, і того, якій він у Америці.
Доброго дня! Які почуття в уродженки передгір’я Карпат викликає щоденний контакт з Океаном?
Знаєте, знайдеться кілька львів’ян, які про все, починаючи з Вінниці кажуть “схід”, а ви в Харкові вважаєте Львів передгір’ям Карпат? Ніколи так про нього не думала. Відстань взагалі цікаво змінює географію. Чим далі знаходишся, тим більше все зливається в єдине ціле. Після карантину, думаю, нам усім потрібно продовжити подорожувати Україною, щоби бути ближче.Я тепер живу на березі Атлантики, хоча щодня, звісно, її не бачу — більшість людей, які живуть біля моря, не бачать море щодня. Вперше ж побачила не Атлантику, а Тихий океан – у 23 роки, коли приїхала у відрядження до Лос-Анджелеса. Це була ще робота в АйТі. До речі, начальник і половина команди в мене тоді були з Харкова. І Харків я побачила лише, здається, на кілька тижнів раніше, ніж океан. Боюся є багато українців, які до океанів доїжджають, а до Харкова – ніколи. Це неправильно. Карпати вперше побачила в 12 років. Але закінчилося це так собі – в лікарні Сколе (містечко у Львівській області – прим. Ред.): боролася з течією гірської річки й програла. Але все скінчилося добре. Люблю і Карпати, і океани, бо просто дуже люблю світ.
*******
Важливо вчитися не лише читати тексти, але й говорити про них. Вікторія Амеліна/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Наталія Дев’ятко
Сьогодні нашою співрозмовницею стане письменниця, поетеса та кандидат філософських наук Наталія Дев’ятко. Ми поговоримо з нею про літературний процес у часи карантину.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Доброго! У мене завжди було різноманітне і повне життя, ніби йдеш одночасно кількома життєвими дорогами. Ще з дитинства мала багато захоплень: музика, комп’ютерне програмування, журналістика, а ще подорожі, хоча у ті часи про останнє доводилося більше мріяти, ніж здійснювати в реальності. Кожне з них могло стати моїм головним життєвим шляхом, та доля, певно, була в тому, щоб найбільше мене захопили наука і література. Часом вони справді невід’ємні, з того тандему, імовірно, і виросла моя любов до літературних досліджень. Я дуже багато читаю і виданих книг, і рукописів.
*******
"Світ змінюється. Весни минають.
Сьогодні нашою співрозмовницею стане львівська письменниця, учасниця Львівського літературного жіночого клубу, медик та психолог за освітою Анна Хома.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Озираючись назад, я бачу своє життя зітканим з розмаїтих пазлів. Народилась я у родині військового під Москвою у містечку, назву якого не можна було згадувати і тим паче вказувати її в паспорті, бо там була засекречена ракетна база. Тішуся, що ми повернулись в Україну і мені випало щастя жити у Львові.
Я завжди вчилася на відмінно, але вирішила залишити школу після дев’ятого класу, бо мені хотілось чогось нового, незвіданого. Закінчивши медучилище, я влаштувалась на роботу в дитячу реанімацію, бо це був для мене виклик, там було стільки можливостей допомагати та рятувати, як в жодній іншій царині. Проте я не збиралась на цьому зупинятися.
Я поступила в педуніверситет на психологію, подала свій перший роман «Репетитор» на конкурс «Коронація слова», де отримала другу премію, влаштувалась у фармацевтичну фірму, поїхала в свою першу і далеко не останню подорож закордон. У мене вийшли коронаційні романи «Провина» та «Заметіль», а зовсім недавно – фармацевтичний детектив «Терези». Історичний роман «Лемберг. Під знаменами сонця» я присвятила своєму улюбленому Львову і зараз планую його продовження.
*******
Світ змінюється. Весни минають. А любов ніколи не перестає. Анна Хома/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Марія Слободяник, молода поетеса з міста Кам’янське Дніпропетровської області.
Ми поговоримо з нею про джерела натхнення та літературний процес у часи карантину.
Доброго дня! Розкажіть трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Напевно, сама доля означила для мене шлях у творчий світ, в якому живуть мої батьки та їхні друзі. В Дніпродзержинську (нині – місто Кам’янське), де я народилася у середині 90-х років, був великий творчий осередок, до якого входили артисти драматичного театру, професійні художники, музиканти, літератори. Мої батьки, як журналісти, були пов’язані з ними по роботі, а за покликанням душі (моя мама – поет) – однодумці. Тому не дивно, що змалку я вже малювала, причому одразу проявився мій характер у малюнку. Це зазвичай бути швидкі замальовки людей, яких зустрічала на вулиці. Коли мені було років шість, татові пощастило придбати для мене рідкісну книгу – «Карикатури» Херлуфа Бідструпа випуску 1975 року. Я могла годинами гортати сторінки з гумористичними сюжетами, до того ж подобалося, що вони зображувалися графічно. Я підсвідомо обрала такий принцип малювання, адже колір створює емоційний фон і відволікає від сприйняття змісту.
*******
Матеріальні цінності відносні та ніхто не скасовував спраги духовної Марія Слободяник/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Час невпинно диктує моду на все"
Світлана Кас’яненко
Різні часи – різні ідеї… Раніше, світ був ширшим, не скутим тісними рамками карантину. Втім, як показує практика, для письменників, піснярів, художників, таке усамітнення дає шанс для написання нових творів.
Знайомтесь – Світлана Кас’яненко: дитяча письменниця, автор та виконавець багатьох різножанрових українських пісень, волонтер, яка від’їздила зі своїми концертами на фронт до військових на східні терени України в найтяжчі роки війни.
Доброго дня, шановна пані Світлано! Як Вам карантиниться серед весни? Як знаходите місце для позитиву посеред стресу, страху та усамітнення?
Скільки вільного часу, це дійсно подарунок! Збираюся з думками, аналізую, і чергую корисне із ще кориснішим: мию вікна, перу та прасую тюль, вішаю співаючи! Розмовляю з песиком та вазонами…головне, щоб вазони не відповідали! (посміхається). Перед написанням чогось доброго, потрібного, з повчальним ефектом,намагаюся не вмикати новин та не заходити на стрічку фб. А ще на мене неймовірно впливає Сонечко! Коли воно є, мої твори чистіші і світліші! Коли я була маленькою, думала, що Сонце – наш Бог. Радію йому, ніколи не ховаюся в тінь, і пишу дитячі пісні лише вдень!
*******
Час невпинно диктує моду на все. Світлана Кас’яненко/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Сьогодні ми вирішили поговорити про літературний процес у часи карантину з відомим харківським фантастом Андрієм Валентиновим (Шмалько). Через те, що пан Андрій завчасно зазначив, що не в курсі новин літературних, видавничих, політичних та медичних, то наша розмова з ним сконцентрувалась на питаннях близьких та цікавих йому – історії, криптоїсторії та творчості.
Звідки, на Ваш погляд, бере своє коріння сучасна фантастика? Наприклад, з “Мандрівок Гулівера” Джонатана Свіфта чи з “Держав та імперій Місяця” Сірано де Бержерака? Чи може з ще давніших літературних творів?
Твори, які ми би зараз віднесли до фантастики, створювалися здавна. Лукіан Самосатській писав про політ на Місяць в II столітті від Р.Х. Проте як окремий напрямок літератури, фантастика склалася в епоху романтизму (кінець XVIII – початок XIX ст.). Відтоді з’явився і сам термін, введений в життя Шарлем Нодьє. У другій половині XIX століття, в роки швидкого науково-технічного прогресу, народилася НФ, що виросла в значній мірі з науково-популярної літератури.
*******
Часи та світи для життя не обирають,в них живуть та творять Андрій Валентинов/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Наша співрозмовниця харківська поетеса Оксана Сергієнко, з нею ми поговоримо про літературний процес та користь читання книжок.
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Вітаю! Мене звати Оксана Сергієнко.
Я харків’янка, за освітою фінансист. Писати вірші почала ще у середній школі, присвятила багато часу вивченню української мови та літератури, охоче брала участь у конкурсах знавців української мови, олімпіадах та мала певні успіхи. Отримала членство в Малій Академії наук у секції літературної творчості. Маю музичну освіту та дуже люблю грати власні імпровізації на фортепіано.
Неквапно веду свій телеґрам-канал у режимі щоденника-нотатника.
*******
Я пишу про те, що відчуваю і бачу. Оксана Сергієнко/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Не дивлячись на буяння пандемії короновірусу в світі та тривання карантину в Україні, літературний процес не призупиняється. Наша редакція прийняла рішення з’ясувати, як сьогодні живуть та творять українські письменники. Розпочати ми вирішили онлайн-спілкуванням з відомою українською письменницею, автором історичних романів Іриною Даневською.
Ірино, не так давно, ми спілкувались з Вами на харківській презентації першої книги Вашої трилогії про Богуслава Радзівіла, а зараз приводом для нашого спілкування стає не менш приємна нагода – запланований вихід третьої і останньої книги трилогії – “Державець Регіомонта Богуслав Радзивіл”. Скажіть, наскільки Ви “зжилися” з Вашим героєм і як так сталось, що Ви вирішили писати про нього?
З князем Богуславом ми разом уже понад 10 років, хоча дізналася я про нього значно раніше. А чому вирішила про нього писати? По-перше, він ідеальний герой для історичного роману, зірка свого сторіччя, світський лев, магнат Речі Посполитої і принц Священної Римської імперії, хоробрий полководець, мудрий політик, добрий господарник, і, водночас, відомий дуелянт, підкорювач жіночих сердець. Інтимне листування свідчить, що була в його характері чортинка, яка завжди безвідмовно діяла на прекрасну половину людства.Життя князя було сповнене карколомних пригод, злетів і падінь, перемог і поразок, тому цікаве читачеві.
*******
Війни, пошесть та бунти. Що змінилось з часів Визвольної війни українського народу?"/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Сьогодні ми поговоримо з Ярославою Дегтяренко, українською письменницею, яка пише історичні романи про українську минувшину.
Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Мій життєвий шлях цілком стандартний для жінки: закінчила школу, ВНЗ, влаштувалася на роботу, вийшла заміж, покинула роботу, щоб дбати про дитину, яка пішла до школи.
Звичайно, що життя домогосподарки дещо монотонне, але нудьгувати мені не доводилося. Окрім хатнього клопоту я багато читала та розважалася тим, що коментувала у соц. мережах, поки приятелька не подала мені ідею спробувати написати маленьке оповідання та викласти його в Інтернеті. Звичайно, що принадність новини цієї затії спрацювала – оповідання було написане, викладене та здобуло маленький успіх серед любителів. Тому слідом за ним на світ з’явилися “Лицарі Дикого Поля”, мій дебютний роман про початок Хмельниччини. Слід зауважити, що починаючи писати, я не планувала друкувати цю книгу. Навіть більше – я взагалі не планувала ставати письменницею. Це вже після написання друзі порадили шукати видавця, бо твір гідний паперу.
*******
Досить жалю та журби – нам потрібен позитив. Ярослава Дегтяренко / розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Важливо вчитися у класиків та знаходити тільки свій голос і слідувати йому"
Сьогодні нашою співрозмовницею стане одесько-київська письменниця Олена Андрейчикова. Ми поговоримо з нею про витоки її літературної творчості та українську "жіночу" прозу.Дуже приємно, що пам'ятаєте. Сподіваюся, скоро я знову з'явлюся в Харкові з презентацією нової книги або з літературно-театральними читаннями #прозаnostra. Того разу місце для проведення презентації обирало видавництво, мені складно сказати, чим вони керувалися. А мене, звичайно, привертають простори мистецтва - це ж чисте натхнення для будь-якого автора.
"Важливо вчитися у класиків та знаходити тільки свій голос і слідувати йому" Олена Андрейчикова/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Я не маю рецепту написання твору. Це і натхнення, і творчий порив, і лет думки та емоції"
Сьогодні нашою співрозмовницею стане цікава українська дитяча письменниця, поетеса та журналістка Оксана Радушинська. З нею ми поговоримо про літературний процес в Україні в часи пандемії та війни.
Що Ви вважаєте найбільш визначним у Вашій творчості - літературу, поезію, журналістику?
Насправді мені важко виокремити якийсь один напрямок і назвати його визначальним. Журналістика – моя професія. Та робота, яку мені подобається робити, яка дарує мені нагоди зустрічатися і знайомитися з різними цікавими людьми, повідомляти новини. Професія, котра перейшла до мене від тата – він понад 20 років пропрацював фотокореспондентом у районній газеті в м. Старокостянтинові. У журналістиці я спробувала себе у різних сферах: починала ще зі школи дописувачкою, потім працювала в газеті кореспонденткою, редакторкою. Далі у моє життя прийшло радіо. Тоді зрозуміла, що робота з голосом – моє. Згодом, паралельно, майже 10 років була авторкою-ведучою культурологічної передачі на Хмельницькому обласному телебаченні. Тепер, на вимогу часу, освоїла Інтернет-журналістику.
*******
Я не маю рецепту написання твору. Це і натхнення, і творчий порив, і лет думки та емоції Оксана Радушинська/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Справжня культура та мистецтво від серця це наша остання можливість вижити у світі брехні"
Сьогодні наш співрозмовник українській письменник Олег Андрішко, з ним ми поговоримо про літературний процес у часи карантину та інші абсурди нашого життя.
Ваш шлях у літературу — яким він був? Чим є для Вас письменництво?
Пишу і публікуюся ще зі школи. Спершу це була поезія, потім додалися проза з драматургією, нині працюю у всіх трьох родах. Для автора, що не пише масову літературу, не має потрібних зв’язків і принципово не випрошує гранти з преміями, вибитися в люди дуже складно, проте мені трохи вдалося, хоч у кожного молодого письменника — свій шлях. А письменництво для мене — спосіб висловити власне бачення тієї чи тієї проблеми, зробити так, щоб люди, читаючи мої книжки, думали. Думати допомагає, безумовно, не лише якісний текст, а й чудове художнє оформлення, що привертає увагу, допомагає розкрити авторський задум. Сьогодні — розмаїття книг різних обсягів, жанрів і якості. Чимало з них зроблені абияк: написані слабкими авторами, без належної редактури й коректури, з яскравою фотошопною обкладинкою, розрахованою на масового споживача. І це спрацьовує. Мені ж надзвичайно пощастило, що роман “План Тація” проілюструвала талановита художниця Марія Слободяник, малюнки якої виконані в античному стилі й органічно поєднуються із сюжетом, а читачі оцінили це на презентаціях, схвально відгукуючись про художнє оформлення, що зацікавлює ще до того, як почнеться перше речення. Тож письменництво для мене — це ще і якість, де на першому місці — мистецтво, а не заробляння грошей на довірливих, але неглибоких читачах.
*******
Справжня культура та мистецтво від серця це наша остання можливість вижити у світі брехні. Олег Андрішко/розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Наш співрозмовник українській поет Олександр Кучеренко, також відомий за псевдонімом Сашко Обрій. Ми говоримо про літературний процес у рамках все ще триваючого карантину.
Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Доброго дня! Я – сучасний український поет Сашко Обрій. Справжнє ім’я – Олександр Кучеренко. Народився на Миколаївщині у 1991 році, в місті-супутнику АЕС – Южноукраїнську. Вірші почав писати у 8-му класі. Почалося все з того, що на уроці з української літератури нам дали завдання написати вірші на тему «Україна, батьківщина» і «Хліб – усьому голова». Тоді ми з матір’ю два вечори поспіль просиділи над складанням двох віршиків. Писати на задану тему мені не дуже сподобалося і тому на певний час мене така методика відвернула від поезії. Але згодом захотілося створити щось самому, на вільну тему. Це був і гумор (поема «Пригоди козаків Івана Мордопупенка та Степана Ср..ки»), і перші проби інтимної лірики. У 2013-му закінчив факультет «Атомна енергетика» Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості. За фахом – інженер-атомник. У 2013 – 2017 рр. працював на Південно-Українській АЕС.
*******
Нашим співрозмовником сьогодні стане українській фантаст Радій Радутний. З ним ми поговоримо про літературний процес у часи карантину.
*******
Всіляко пропагується, що козаки нібито носили типове тогочасне європейське вбрання – вузькі обтягуючі штанці, в тому числі і шкіряні.
*******
Наш співрозмовник український письменник-фантаст Ігор Сілівра. Він розкаже нам про свою творчість, про те, як карантин позначився на літературному процесі для нього особисто та для українського книговидавництва.
*******
Перед тим як майбутнє будувати, його слід придумати, а це робота фантастів. Ігор Сілівра / розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
"Бунтарство проти Імперій"
Нашою співрозмовницею сьогодні стане молода письменниця та художниця Ірина Грабовська, відома під псевдонімом Анастасія Воронова. Ми поговоримо про літературний процес у часи карантину.
Доброго дня. Ми познайомились з Вами на презентації у Харкові першого тому Вашого роману “Леобург. Остання обитель бунтарства”, присвяченому подіям, що розгортаються у нашому та альтернативному світі стімпанка. Є відомості, що Ви з видавництвом вже підготували до друку другий том цієї історії. Яку назву він матиме?
Так, другий том уже в редакції, зараз його вичитують, а ми з дизайнером Сергієм Піонтковським робимо обкладинку. Друга книга дилогії матиме назву “Остання війна імперій”. Власне, я би навіть розглядала її як основну частину, оскільки перша була лише легкою прогулянкою, першим знайомством з містом вчених Леобург, останньою обителлю бунтарів у світі, де панують войовничі імперії.
*******
Бунтарство проти Імперій. Ірина Грабовська / розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Доброго дня! Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.
Народилася я на Лозівщині, Харківської області, в селі Яковлівка, тут живу, працюю, займаюся творчістю. За своє життя захоплювалася і займалася багатьма речами: виступала на сцені, писала сценарії, працювала педагогом-організатором, займалася військово-патріотичним рухом та була співзасновником сільської волонтерської організації. Вивчала історію рідного краю, є керівником шкільного музею. Була ведучою та організатором сільських заходів, працювала вчителем та секретарем сільської ради. Захищала школу від закриття та започаткувала низку шкільних заходів та традицій. Крім педагогічного університету закінчила ще й училище культури та мистецтв, народила та виховала двох дітей, їздила до воїнів на передову, виступала в різних областях на фестивалях, або просто перед воїнами. Зараз я вчитель біології та музичний керівник в ДНЗ. Маю низку нагород і подяк різних рівнів. Найважливішими вважаю все ж звання “Жінка року 2009”, “Людина року 2019”, “Медаль за вірність національній ідеї”, відзнаку у Всеукраїнському конкурсі “Благодійна Україна”, а також перемоги в літературних конкурсах.
*******
Я мрію, навчаю, пишу та живу. Ольга Халепа / розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”
Доброго дня. Ми познайомились на презентації Вашого дебютного роману “Малхут” у Харкові. З тих часів у Вас друком вийшли ще два романи: “Транс” та “Канцелярія хрестових походів”. Що об’єднує ці твори?
Що об’єднує їх усі? Їх усі написав я. Окрім цього, мабуть, нічого глобального. “Канцелярія хрестових походів” – це історія, котра передує “Малхуту”, відбувається з ним в одній локації, це все ще історія одного міста на Галичині, просто в інших хронологічних межах. “Транс” – то радше магічний реалізм чи сюрреалізм, ніж що інше. Думаю, зі сторони можна буде знайти чимало точок дотику між цими книжками, але мені, “зсередини системи”, цей досвід видається дуже осібним.
*******
Я хочу написати криптоісторичний роман про те, як австрійський генштаб вигадував Україну. Остап Українець / розмову вів Олександр Кузьменко // Офіційний ресурс газети “Український простір” на сайті “СНІП”