Виставка дитячих автопортретів імені Зінаїди Серебрякової
___________________________________________
Чи є «надмірна» увага художника до своєї візуалізації «синдромом Нарциса», чи це можна розглядати як безперервне самопізнання або як намагання зафіксувати різний стан душі – щось на зразок щоденника без слів? А може, це – реалізація одвічної потреби Homo Ludens у «лицедійстві» («грі лицем»), адже усі ми – актори? Так чи інакше, художники малюють себе.
Саме тому виникла ідея конкурсу автопортретів імені З.Серебрякової, що був проведений Неформальним товариством друзів Зінаїди Серебрякової у 2015 р. Понад 100 дитячих робіт було подано на Перший обласний конкурс дитячих автопортретів, присвячений Зінаїді Серебряковій, нашій визначній землячці. Найкращі з них зараз експонуються у Вернісажі у фойє Харківської обласної бібліотеки для дітей.
Характерна риса більшості експонованих автопортретів – прагнення не до схожості з тим, що ти бачиш у дзеркалі, а напружене художнє осягнення власного «Я», намагання відійти від реальності фізичної, аби краще виявити метафізичну сутність.
Олександр Пушкін так оцінив свій портрет роботи Кіпренського:
Себя как в зеркале я вижу,
Но это зеркало мне льстит.
Чи лестять собі автори представлених портретів – хай вирішує глядач.