Бібліовісті

Історія учасниці розмовного клубу  "Язиката Хвеська"

Details

Published on Thursday, 23 March 2023

Коли і як переходити на українську і чи взагалі варто це робити, якщо ви людина далеко вже не шкільного віку? Своєю історією «справжнього відкриття» української мови поділилися пані Олена. Сьогодні вона є не лише однією з найактивніших учасниць розмовного клубу #Бібліотеки_на_Алчевських, а ще й поетом – початківцем.

Вітаю! Мені 64 роки, все життя прожила у Харкові. Хочу з вами поділитися тим, що мене спонукало перейти не державну українську мову.
У 2005 р. мені треба було написати листа керівництву банка, у якому обслуговувалася фірма, українською мовою, без усіляких “але”. Українська і крапка. Я зрозуміла, що не зможу грамотно написати:”де я, а де школа”.
Купила словник (добре, що мої старі словники залишилися в іншому місці). Як я обурилася, коли прочитала про злочини росії проти моєї мови. Так, я знала про Голодомор, про русифікацію, але це начебто було десь в стороні.
І почався мій довгий шлях, до тепер вже, рідної української мови.
Спочатку переклала робочу документацію, передплатила журнал українською мовою. Але правила не лізли в голову, та і ніколи було.
У мене з’явилися нові знайомі, яким були не байдужі Україна і все що з нею пов’язано. Якось знайома філологиня порадила мені більше читати українською мовою і слухати україномовні пісні. Що таке програма з української літератури в мої часи... Краще промовчу. А тут я відкрила для себе Всесвіт: перечитала Лесю Українку, познайомилася з творчістю Ліни Костенко. І раптом стала писати сама вірші. Ну не вірші, а як деякі говорили, римування. Ну, і добре. Але це мене спонукала користуватися словниками, порівнювати українські та російські слова, їх походження. Я досліджувала по словнику Даля, як росіяни від видання до видання привласнювали наші слова. І казки теж вони наші поцупили. Через слово я зацікавилася історією. А ще я пірнула в світ синонімів.
«Віхало, віхала! Зима на мене дихала.
Метелиця край села своїх сестер зазива:
- Ходи до нас, Сніжнице, погуляємо, сестрице.
Будемо гуляти, людей лякати.
Йдемо, Хуго та Завіє, навкруги усе завієм.
Будемо грати, сніжки в усіх кидати.
Йди до нас, Сніговій, і поклич Заметіль,
Хвижу, Хвищу й Хуговицю -
Людям хай страшне насниться.
Юга і Поземка по дорозі стелються,
За ноги хапають, до дому не пускають.
Вихор із Хурделицею
В лице б’ють дихати не дають
Розгулялися нівроку та пора і міру знати
Йдіть мерщій у ліс гуляти, годі вам людей жахати».
Ось така моя історія.

Фейсбук