Бібліовісті

Збереження українських бібліотек - це виживання української нації!

Details

Published on Wednesday, 01 June 2022

На позаминулому тижні інформаційна агенція "Інтерфакс-Україна" (як зазначено у Вікіпедії: "компанія в структурі російської інформаційної групи Interfax Information Services") виклала своє ексклюзивне інтерв'ю директора Українського інституту книги Олександри Коваль. В якому та, серед іншого, в чергове заявила про необхідність зменшення кількості бібліотек в Україні.
Цитата: "Очевидно, що не може бути такого, щоб ми повернулися до старої бібліотечної структури. Безперечно, вона є однією з перших структур надання культурних послуг, які мають бути абсолютно змінені. Не може бути такого, щоб в Україні, яка нині в дуже скрутному становищі і буде в такому стані протягом найближчих десятиліть, далі утримувалася мережа з 15 тис. публічних бібліотек. Безперечно, їхня кількість має зменшитись у рази. Це може бути 5 -7 тисяч бібліотек, можливо, ще менше: стаціонарних бібліотек залишиться тільки 3 тисячі, по одній чи по кілька на кожну територіальну громаду". Кінець цитування. (посилання на повний текст інтерв'ю https://interfax.com.ua/news/interview/834181.html)

Що ж такого нового українці почули? А от що - чинна влада в черговий раз закидає у суспільство інформацію про те, що вона буде скорочувати соціальні та культурні послуги громадянам України. Особливо цинічно це виглядає під час війни. Втім, чого дивуватись! Не так давно президент України вказував на важливість розвитку української культури, а призначена його міністром чиновниця, як заведена, говорить про нагальну необхідність скорочення простору для цієї самої культури! Хоча, щиро сподіваюсь, розголос хоч трохи вгамує чиновницькі апетити...
Ще позаминулого року, а точніше, 9 березня 2020 року, під час урочистої церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка, президент України Володимир Зеленський наводив відповідь прем'єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля, коли під час Другої світової війни один з міністрів запропонував збільшити видатки на оборону за рахунок фінансування культури: "На це Вінстон Черчилль відповів: «А за що ми тоді воюємо?» Шановні українці, ми воюємо за нашу державу, за нашу культуру. Бо культура – це і є держава, це і є наш народ". (https://www.pravda.com.ua/news/2020/03/9/7243020/)
Якось дивно виходить - президент каже одне, а його чиновниця - цілком протилежне! Хтось з них двох бреше, так виходить?
Втім, те, що це інформаційний "вкид" та "промацування" можливої реакції громадян України, стає зрозуміло коли подивишся на сферу відповідальності директора УІК, яка зазначена на відповідному сайті.
Цитата: "Український інститут книги - державна установа при Міністерстві культури та інформаційної політики України, покликана формувати державну політику у книжковій галузі, провадити промоцію книгочитання в Україні, підтримувати книговидавничу справу, стимулювати перекладацьку діяльність, популяризувати українську літературу за кордоном". Там же зазначена місія УІК: "Розповідаємо світові про українську літературу! Допомагаємо друкувати нові книжки! Перекладаємо українських авторів іноземними мовами! Поповнюємо фонди публічних бібліотек! Досліджуємо книжковий ринок! Робимо все, аби ви читали! А також аби читали про Україну. Аби нас, українців, розуміли, перекладали та читали в усьому світі". (https://book-institute.org.ua/uk/organization).
Якось дивно - вона нібито має робити все, аби українці більше читали, і в той же час пропонує зменшити кількість бібліотек в Україні. До того ж - подібного роду "пропозиції" чогось там скоротити - абсолютно не входять у сферу її компетенції!
Більше того, як може дізнатись і сама пані Коваль у відповідних фахівців з профільного для неї Міністерства культури та інформаційної політики України, зараз сучасні бібліотеки – це не просто книгозбірні, це інтелектуальні простори, що єднають людей, які прагнуть ділитися ідеями та обмінюватися знаннями. Залучають громадян до продуктивного читання. Бо, читання – це процес творчий. Більше того, до війни, відбувався процес перетворення місцевих бібліотек з "чистих" бібліотечних просторів на інформаційно-культурні центри сучасних українських громад. А зараз, в умовах війни, багато бібліотек та бібліотекарів включились у проекти підтримки внутрішньо переміщених осіб у своїх громадах та за допомогою новітніх інформаційних технологій у збереження культурної ідентичності тих українських біженців, що були змушені через війну покинути територію власної держави та отримати тимчасовий притулок у країнах Європи.
Просто для того, щоб "освіжити" пам'ять владоможцям, які стоять за ідеями бездумно "скоротити=оптимізувати" бібліотечну мережу, прикриваючись війною, нагадаємо, що в Україні все ще не скасовано ст. 15 Закону України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/32/95-%D0%B2%D1%80#Text), в якій законодавцем прямо вказано: "Доцільність реорганізації та ліквідації бібліотек, що є у державній та комунальній власності, визначається відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв".
Центральним органом у цьому випадку виступає Міністерство культури та інформаційної політики України. У відповідності зі ст. 22 Закону України "Про культуру" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17#Text): "1. Базова мережа закладів культури формується з метою: 1. забезпечення розвитку сфери культури, всіх жанрів і видів мистецтва, а також цілісності національної культури; дотримання прав громадян України у сфері культури, забезпечення доступності національного культурного надбання, культурних благ та мистецької творчості шляхом дотримання державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури. 2. Базова мережа закладів культури формується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Існуючи заклади культури та заклади освіти сфери культури автоматично включаються до базової мережі. 3. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час формування та забезпечення функціонування базової мережі закладів культури керуються державними соціальними нормативами у сфері обслуговування закладами культури, передбаченими Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Виключення закладів культури з базової мережі можливе лише за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв".
Також в Україні, навіть в умовах воєнного стану продовжують діяти Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2017-14#Text) та наказ Міністерства культури України від 15.10.2013 № 983 «Про затвердження Державного стандарту надання безоплатних послуг клубними та бібліотечними закладами культури державної та комунальної форм власності», розробленого на виконання вимог вказаного Закону. Де зазначено, що "Державний стандарт надання безоплатних послуг клубними та бібліотечними закладами культури державної та комунальної форм власності - комплекс соціальних норм і нормативів, на основі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій щодо надання безоплатних послуг населенню закладами культури державної та комунальної форм власності".
Я чекав, чи буде якась публічна реакція від української громадськості на озвучені директором Українського інституту книги при Міністерстві культури та інформаційної політики України Олександрою Коваль тези, про нібито нагальну необхідність скорочення бібліотечної мережі в Україні під час війни та після її закінчення. Проте, в умовах війни українське суспільство, на превеликий жаль, не побачило небезпеки навіть озвучення подібних ідей зекономити на тому, що стоїть у фундаменті української ідентичності - на українській культури! Сподіваюсь, українське суспільство довідається про це зараз!
Буде існувати українська культура - буде українська держава... А якщо зруйнувати під час війни мережу закладів, що несуть українську культуру до пересічного українця, то що чи хто прийде їм на зміну? Українці вже мають відповідь на це далеко не риторичне питання. Втім, і в умовах війни чи навіть післявоєнної відбудови, про це варто питати самих себе та українську владу!

Степан Прикордонний

орігінал статті:     https://tinyurl.com/2bhhv4wu